| http://dbpedia.org/ontology/abstract
|
Le RCA Mark II Sound Synthesizer (surnommé … Le RCA Mark II Sound Synthesizer (surnommé Victor ) était le premier synthétiseur électronique programmable et l'équipement phare du Columbia Princeton Electronic Music Center. Conçu par Herbert Belar et Harry Olson de RCA, il a été installé à l'Université Columbia en 1957. Constitué d'un ensemble de composants de synthèse sonore interconnectés, Vladimir Ussachevsky et (en) ont en grande partie contribué à la conception de l'appareil. Le Mark II offrait plus de flexibilité à l'utilisateur et disposait de deux fois plus d'oscillateurs sonores que son prédécesseur, le Mark I. Le synthétiseur a été financé par une importante subvention de la Fondation Rockefeller.te subvention de la Fondation Rockefeller.
, Der RCA Mark II Sound Synthesizer (Spitzna … Der RCA Mark II Sound Synthesizer (Spitzname Victor) war der erste programmierbare elektronische Synthesizer und die Hauptattraktion im Columbia-Princeton Electronic Music Center. Entworfen von Herbert Belar und Harry Olson bei RCA, wurde er 1957 an der Columbia University installiert. Er bestand aus einer raumfüllenden Anzahl untereinander verbundener Komponenten zur Klangsynthese. Ein Großteil des Systems wurde von Vladimir Ussachevski und Peter Mauzey beigesteuert. Der Mark II gab dem Benutzer mehr Flexibilität und hatte doppelt so viele Oszillatoren wie sein Vorgänger, der Mark I Synthesizer. Ähnlich wie der erste Buchla-Synthesizer wurde er durch ein großzügiges Stipendium der Rockefeller Foundation über 5 Jahre finanziert.feller Foundation über 5 Jahre finanziert.
, The RCA Mark II Sound Synthesizer (nicknam … The RCA Mark II Sound Synthesizer (nicknamed Victor) was the first programmable electronic synthesizer and the flagship piece of equipment at the Columbia-Princeton Electronic Music Center. Designed by Herbert Belar and Harry Olson at RCA, with contributions by Vladimir Ussachevsky and Peter Mauzey, it was installed at Columbia University in 1957. Consisting of a room-sized array of interconnected sound synthesis components, the Mark II gave the user more flexibility and had twice the number of tone oscillators as its predecessor, the Mark I. The synthesizer was funded by a large grant from the Rockefeller Foundation. Earlier 20th century electronic instruments such as the Telharmonium or the theremin were manually operated. The RCA combined diverse electronic sound generation with a music sequencer, which proved a huge attraction to composers of the day, who were growing weary of creating electronic works by splicing together individual sounds recorded on sections of magnetic tape. The RCA Mark II featured a binary sequencer using a paper tape reader analogous to a player piano, that would send instructions to the synthesizer, automating playback from the device. The synthesizer would then output sound to a synchronized record lathe next to the machine. The resulting recording would then be compared against the punch-tape score, and the process would be repeated until the desired results were obtained. The sequencer features of the RCA were of particular attraction to modernist composers of the time, especially those interested in writing dodecaphonic music with a high degree of precision.The RCA is cited by composers of the day as contributing to the rise of musical complexity, because it allowed composers the freedom to write music using rhythms and tempos that were impractical, if not impossible, to realize on acoustic instruments. The allure of precision as a mark of aesthetic progress (continuing with contemporary computer-based sequencers) generated high expectations for the Mark II, and contributed to the increased awareness of electronic music as a viable new art form. An album featuring the instrument and its capabilities was issued by RCA (LM-1922) in 1955. The synthesizer had a four-note variable polyphony (in addition to twelve fixed-tone oscillators and a white noise source). The synthesizer was difficult to configure, requiring extensive patching of analog circuitry prior to running a score. Little attempt was made to teach composition on the synthesizer, and with few exceptions the only persons proficient in the machine's use were the designers at RCA and the engineering staff at Columbia who maintained it. Princeton University composer Milton Babbitt, though not by any means the only person to use the machine, is the composer most often associated with it, and was its biggest advocate. A number of important pieces in the electronic music repertoire were composed and realized on the RCA. Babbitt's Vision and Prayer and Philomel both feature the RCA, as does Charles Wuorinen's 1970 Pulitzer Prize for Music-winning piece Time's Encomium. Over time it fell into disrepair, and it remains only partly functional. The last composer to get any sound out of the synthesizer was R. Luke DuBois, who used it for a thirty-second piece on the Freight Elevator Quartet's Jungle Album in 1997. Although part of the history of electronic music, the RCA was seldom used. Made to United States Air Force construction specifications (and even sporting a USAF oscilloscope), its active electronics were constructed entirely with vacuum tubes, rendering the machine obsolete by its tenth birthday, having been surpassed by more reliable and affordable solid state modular synthesizers such as the Buchla and Moog modular synthesizer systems. It was prohibitively expensive to replicate, and an RCA Mark III, though conceived by Belar and Olsen, was never constructed. Nor was RCA to remain in the synthesizer business, prompting Columbia to purchase enough spare parts to build two duplicate synthesizers. Much of the historical interest of the RCA, besides its association with the Electronic Music Center, comes from a number of amusing and possibly apocryphal stories told regarding the synthesizer. One common story is that Ussachevsky and Otto Luening effectively conned RCA into building the machine, claiming that a synthesizer built to their specifications would "replace the symphony orchestra," prompting RCA executives to gamble the cost of the synthesizer in the hopes of being able to eliminate their unionized radio orchestra. In 1959, the Columbia-Princeton Electronic Music Center acquired the machine from RCA. At Columbia-Princeton, Milton Babbitt used it extensively. His tape and tape and instrument pieces were realized using the RCA Mark II, including his masterpiece Philomel, for synthesized sound and soprano. The RCA remains housed at the Columbia Computer Music Center facility on 125th Street in New York City, where it is bolted to the floor in the office of Professor Brad Garton.or in the office of Professor Brad Garton.
, Синтезатор звуку RCA Mark II (на прізвиськ … Синтезатор звуку RCA Mark II (на прізвисько Віктор) був першим програмованим електронним синтезатором та флагманським обладнанням в Центрі електронної музики Колумбія-Прінстон . Розроблений Гербертом Беларом та Гаррі Олсоном у RCA, він був встановлений у Колумбійському університеті в 1957 році. Синтезатор складався із масиву взаємопов'язаних компонентів синтезу звуку і займав цілу кімнату. Дизайн значною мірою розробили композитор Володимир Усачевський та інженер Пітер Маузей. Mark II надавав користувачеві більшу гнучкість і мав вдвічі менші тонові генератори, ніж його попередник, Mark I. Створення синтезатора фінансувалося за рахунок великого гранту Фонду Рокфеллера. RCA поєднував різноманітну електронну генерацію звуку з музичним секвенсером, що надзвичайно приваблювало композиторів того часу, багатьох з яких набридло створювати електронні твори, зрощуючи окремі звуки, записані на ділянках магнітної стрічки. RCA Mark II оснащений повністю автоматизованим двійковим секвенсором з використанням пристрою для зчитування з паперової стрічки, подібно до піаноли, що надсилає інструкції синтезатору і автоматизує процес відтворення музики.. Звук синтезатора можна було записати на звукозаписний пристрій, порівняти із записом на перфокарті, і повторювати процес до отримання бажаних результатів. Особливості секвенсора RCA особливо приваблювали композиторів модерного спрямування. RCA сприяв можливостям експериментувати з ритмами, які було неможливо реалізувати на акустичних інструментах. Альбом із зображенням інструменту та його можливостями був виданий RCA (LM-1922) у 1955 р. Синтезатор мав чотириголосну змінну поліфонію (на додаток до дванадцяти осциляторів із фіксованим тоном та джерела білого шуму). Проте налаштування синтезатора вимагало значних зусиль пов'язаних з комутуванням аналогових схем, тому, за невеликими винятками, єдиними людьми, які вміли користуватися машиною, були конструктори в RCA та інженерни університету, що опікувались цією машиною. Серед композиторів, що писали твори на RCA — Мілтон Беббіт («Vision and Prayer», «Philomel»), Чарльз Вуорінен («Time's Encomium»). Останнім композитором, який користувався цим синтезатором, був Р. Люк Дюбуа, який використав його для 32-ї п'єси в альбомі «Джунглі» гурту у 1997 році.єси в альбомі «Джунглі» гурту у 1997 році.
, El sintetizador de sonido RCA Mark II fue … El sintetizador de sonido RCA Mark II fue el primer sintetizador electrónico programable y la pieza insignia del equipo en el Centro de Música Electrónica Columbia-Princeton. Diseñado por Herbert Belar y Harry Olson en RCA, se instaló en la Universidad de Columbia en 1957. Consiste en una serie de componentes de síntesis de sonido interconectados del tamaño de una sala. Gran parte del diseño de la máquina fue aportada por Vladimir Ussachevsky y Peter Mauzey. El Mark II le dio al usuario una mayor flexibilidad y tenía el doble de osciladores de tono que su predecesor, el Mark I. El sintetizador fue financiado con una gran subvención de la Fundación Rockefeller. Los instrumentos electrónicos de principios del siglo XX, como el Telharmonium o el theremín, se operaban manualmente. El RCA combinó la diversa generación de sonidoelectrónico con un secuenciador de música, lo que proporcionó una gran atracción para los compositores de la época, muchos de los cuales se estaban cansando de crear obras electrónicas al unir sonidos individuales grabados en secciones de cinta magnética. El RCA Mark II contó con un secuenciador binario totalmente automático que utiliza un lector de cinta de papel análogo al de un pianista, que enviaría instrucciones al sintetizador, automatizando la reproducción de la máquina. Luego, el sintetizador emitiría el sonido a un torno de registro de laca sincronizado al lado de la máquina. La grabación resultante se compararía con la puntuación de la cinta perforada, y el proceso se repetiría hasta obtener los resultados deseados. Las características del secuenciador de la RCA fueron de particular atracción para los compositores modernistas de la época, especialmente aquellos interesados en escribir músicadodecafónica con un alto grado de precisión. De hecho, los compositores de la época citan a la RCA como un factor que contribuye al aumento de la complejidad musical, en la medida en que les permitía a los compositores la libertad de escribir música usando ritmos y tempos que no eran prácticos, si no imposibles, de realizar en instrumentos acústicos. Este atractivo de la precisión como marca de progreso estético (que se presenta incluso hoy en día con secuenciadores contemporáneos basados en computadora) generó altas expectativas para la Mark II y contribuyó a una mayor conciencia de la música electrónica como una nueva forma de arte viable. Un álbum con el instrumento y sus capacidades fue publicado por RCA (LM-1922) en 1955. El sintetizador tenía una polifonía variable de cuatro notas (además de doce osciladores de tono fijo y una fuente de ruido blanco). Fue muy difícil de configurar, requiriendo un parcheo extenso de circuitos analógicos antes de ejecutar una partitura. Se hizo un pequeño esfuerzo por enseñar la composición en el sintetizador y, con pocas excepciones, las únicas personas competentes en el uso de la máquina fueron los diseñadores de RCA y el personal de ingeniería de Columbia que lo mantuvieron. El compositor de la Universidad de Princeton, Milton Babbitt, aunque no es de ninguna manera la única persona que usa la máquina, es el compositor más a menudo asociado con ella, y fue su principal defensor. Una serie de piezas importantes en el repertorio de música electrónica fueron compuestas y realizadas en el RCA. La visión y la oración de Babbitt y Philomel presentan la RCA, al igual que el premio Pulitzer de Charles Wuorinen en 1970, pieza ganadora de la música Time's Encomium. Con el tiempo, cayó en mal estado, y sigue siendo solo parcialmente funcional. El último compositor en obtener sonido del sintetizador fue R. Luke DuBois, quien lo usó para una pieza de treinta segundos en el Jungle Album del Freight Elevator Quartet en 1997. Aunque formaba parte de la historia de la música electrónica, la RCA casi nunca se usaba. Fabricado de acuerdo con las especificaciones de construcción de la Fuerza Aérea de los Estados Unidos (e incluso con un osciloscopio USAF), su electrónica operativa se construyó completamente con tubos de vacío, lo que hizo que la máquina quedara obsoleta por su décimo cumpleaños, y fue superada por un sistema de estado sólido más confiable (y asequible). Era prohibitivamente cara de replicar, y una RCA Mark III, concebida por Belar y Olsen, nunca se construyó. RCA tampoco fue el negocio de los sintetizadores, lo que llevó a Columbia a comprar suficientes piezas de repuesto para construir dos sintetizadores duplicados.
* Datos: Q5988194
* Multimedia: RCA Mark II Sound Synthesizer / Q5988194: RCA Mark II Sound Synthesizer / Q5988194
|
| rdfs:comment |
El sintetizador de sonido RCA Mark II fue … El sintetizador de sonido RCA Mark II fue el primer sintetizador electrónico programable y la pieza insignia del equipo en el Centro de Música Electrónica Columbia-Princeton. Diseñado por Herbert Belar y Harry Olson en RCA, se instaló en la Universidad de Columbia en 1957. Consiste en una serie de componentes de síntesis de sonido interconectados del tamaño de una sala. Gran parte del diseño de la máquina fue aportada por Vladimir Ussachevsky y Peter Mauzey. El Mark II le dio al usuario una mayor flexibilidad y tenía el doble de osciladores de tono que su predecesor, el Mark I. El sintetizador fue financiado con una gran subvención de la Fundación Rockefeller.an subvención de la Fundación Rockefeller.
, Синтезатор звуку RCA Mark II (на прізвиськ … Синтезатор звуку RCA Mark II (на прізвисько Віктор) був першим програмованим електронним синтезатором та флагманським обладнанням в Центрі електронної музики Колумбія-Прінстон . Розроблений Гербертом Беларом та Гаррі Олсоном у RCA, він був встановлений у Колумбійському університеті в 1957 році. Синтезатор складався із масиву взаємопов'язаних компонентів синтезу звуку і займав цілу кімнату. Дизайн значною мірою розробили композитор Володимир Усачевський та інженер Пітер Маузей. Mark II надавав користувачеві більшу гнучкість і мав вдвічі менші тонові генератори, ніж його попередник, Mark I. Створення синтезатора фінансувалося за рахунок великого гранту Фонду Рокфеллера. рахунок великого гранту Фонду Рокфеллера.
, Le RCA Mark II Sound Synthesizer (surnommé … Le RCA Mark II Sound Synthesizer (surnommé Victor ) était le premier synthétiseur électronique programmable et l'équipement phare du Columbia Princeton Electronic Music Center. Conçu par Herbert Belar et Harry Olson de RCA, il a été installé à l'Université Columbia en 1957. Constitué d'un ensemble de composants de synthèse sonore interconnectés, Vladimir Ussachevsky et (en) ont en grande partie contribué à la conception de l'appareil. Le Mark II offrait plus de flexibilité à l'utilisateur et disposait de deux fois plus d'oscillateurs sonores que son prédécesseur, le Mark I. Le synthétiseur a été financé par une importante subvention de la Fondation Rockefeller.te subvention de la Fondation Rockefeller.
, The RCA Mark II Sound Synthesizer (nicknam … The RCA Mark II Sound Synthesizer (nicknamed Victor) was the first programmable electronic synthesizer and the flagship piece of equipment at the Columbia-Princeton Electronic Music Center. Designed by Herbert Belar and Harry Olson at RCA, with contributions by Vladimir Ussachevsky and Peter Mauzey, it was installed at Columbia University in 1957. Consisting of a room-sized array of interconnected sound synthesis components, the Mark II gave the user more flexibility and had twice the number of tone oscillators as its predecessor, the Mark I. The synthesizer was funded by a large grant from the Rockefeller Foundation.rge grant from the Rockefeller Foundation.
, Der RCA Mark II Sound Synthesizer (Spitzna … Der RCA Mark II Sound Synthesizer (Spitzname Victor) war der erste programmierbare elektronische Synthesizer und die Hauptattraktion im Columbia-Princeton Electronic Music Center. Entworfen von Herbert Belar und Harry Olson bei RCA, wurde er 1957 an der Columbia University installiert. Er bestand aus einer raumfüllenden Anzahl untereinander verbundener Komponenten zur Klangsynthese. Ein Großteil des Systems wurde von Vladimir Ussachevski und Peter Mauzey beigesteuert. Der Mark II gab dem Benutzer mehr Flexibilität und hatte doppelt so viele Oszillatoren wie sein Vorgänger, der Mark I Synthesizer. Ähnlich wie der erste Buchla-Synthesizer wurde er durch ein großzügiges Stipendium der Rockefeller Foundation über 5 Jahre finanziert.feller Foundation über 5 Jahre finanziert.
|
